Тримайтесь, братики, ми з вами

Екіпаж волонтерів – Ігор Будюк, Станіслав Федорій, Наталія Кравець – повернулися із Донеччини, з так званої зони АТО, а фактично- війни, де навідали воїнів-земляків, які несуть службу на сході країни і захищають її територіальну цілісність.

Проїхали більше 2500 кілометрів, відвідали близько 30 земляків із Кагарличчини та Ржищева із 72-ї, 93-ї, 101-ї, 26-ї, 57-ї, 81-ї бригад за маршрутом Слов’янськ – Краматорськ – Сіверськ – Званівка – Федорівка – Артемівськ – Зайцеве – Дзержинськ – Новгородське – Зелене Поле – Карлівка – Піски – Водяне – Новотроїцьке – Волноваха – Мирне — Гранітне.

Завантаживши бус, який вже вдруге для доброї справи надав великий патріот, приватний підприємець, кагарличанин Микола Гриценко, у ніч з четверга на п’ятницю ми вирушили на схід.

Дорогою обговорюємо заздалегідь складений маршрут, де треба побувати, чого не забути, підраховуємо час, де застане нас ніч і куди проситимемося переночувати, уважно слухаємо новини про події на сході. Пакунки-передачі (близько 300 штук) займають повний вантажний відсік у автівці. Усі вони – від родичів та небайдужих людей Кагарличчини і Ржищева, тих, хто не дозволяє собі втомитися, і кому не все одно. Пахне випічка, око радують пластикові відерця з варениками у золотистій засмажці, привертають увагу підписи на посилках: «Любимо», «Повертайтесь живими», «Захистіть нас», «Ви – наша гордість».

Світ не без добрих людей

Перше слово – про добрих людей, без участі яких поїздка навряд чи відбулася б.

Тож, щиро дякуємо Миколі Гриценку («Декор») за наданий автомобіль для поїздки на Донеччину; Людмилі Онуці («Агрофорт») за надане м’ясо для виготовлення каш із м’ясом – смачних і поживних у польових умовах; волонтерам ГО «СТРАУС» під керівництвом Людмили Герасименко зі Ржищева за приготування вказаної продукції; асоціації фермерів Кагарлицького району під керівництвом Миколи Лящука за придбання шин для джипа «ТОYОТА» роти снайперів 93-ї окремої механізованої бригади. А ще – Миколі Петренку (голові села Шпендівка і місцевим жителям), Тамарі Мілевській, райСТ на чолі з керівником Віталієм М’ясніковим, Олександру й Любові Павликам, Івану Романцю, Василю Черничку, Сергію Губенку, Анатолію Бізунову, фірмі «Кагма» та її керівнику Олексію Мірошнику, Олегу Гордовському, Вадиму Марченку, Ігорю Матійчуку, Володимиру Черемису, Івану Копильному, Наталії Бишовець, Віктору Лисенку, Сергію Хромченку, Сергію Литвину, Павлу Кушніру, Анатолію Вороні, Володимиру Сінченку та Ігорю Сінченку, Івану Палію, Михайлу Блаху, Петру Папіженку, Сергію Марчуку з Кадомки, Олександру Бордюгу, Владиславу Зеленьку, Миколі Коваленку, Сергію Куяну, Василю та Євдокії Байдам, Миколі Трейтяку, Олені Сапак, Віталію Коробенку, Центральній районній аптеці № 9, Андрію Баскевичу, Олександру Коваленку, Олександру погребному і працівникам м’ясного павільйону Кагарлицького міського ринку. Спасибі Владу Ткаченку і Володимиру Литвину (із Кристал Телеком), Геннадію Лисенку і Максиму Воловенку, Ніні Бабич, Любові Лавриненко, Валерію Самчинському, Єліні Сутягіній, Надії Заблоцькій, працівникам меморіального комплексу «Букринський плацдарм» і совісним людям з Балико-Щучинки та Уляників за їх участь в організації цієї поїздки.

А тепер про жінок, які старанно готували випічку для солдатів, молилися перед образами, перш ніж взятися за роботу, і в думках бажали військовим терпіння і довгих років життя – щоб куля ворожа оминула, щоб вистачило сил побороти страх, щоб ворога прогнали із землі рідної і життя свої зберегли. Тож, спасибі Галині Нікодімовій, Наталі Філоненко, Ользі Дзененко, Тетяні Колесник із Краснопілки за недоспані ночі, за молитву щиру, за гостинці у вигляді пиріжків, коврижок, хліба духмяного домашнього; Ніні Матьорі, Ользі Наконечній, Людмилі Курченко, надії Гринюк і Тетяні Дзененко, Ользі Нагорній, Тетяні Волох, Лідії Скоробагатій, Валентині Коробенко, а ще молодій мамочці Юлечці Василенко, яка має маленького синочка, викроює час і віддає частину серця і витвори своїх рук у вигляді гостинців для тих, хто нас захищає, невтомному волонтеру Галині Кравець за пиріжки і тістечка, пироги з фруктами та капустою, домашнє печиво і терті пироги, хліб, здобні плюшки з горіхами, рулети, усі ці добрі жінки з Буртів, до речі, Валентина Коробенко передавала не тільки смачні гостинці, а й теплий одяг; жінкам з Очеретяного – Валентині Шевченко, Тетяні Гурін, Марії Григорівні Логвиненко, якій вже 82 роки.

Не втомлюся ніколи казати добре слово на адресу кагарличан-пенсіонерів, яких би я назвала: добрі люди, потужна сила, щедра душа, невтомні руки. Це – Катерина Христюк, Василь Христюк, Галина Темченко, жителі вулиці й провулку Чапаєва і частини Горького в Кагарлику.Це вони вкотре згуртувалися, приготували і вареники, від яких хлопці аж пищали (бо що не кажи, а доброю енергетикою з дому навіяло), і запашні пиріжки, й усякі інші смаколики. Вклоняюсь вам доземно, добрі люди, за все те, що ви робите для солдатів, які нині на сторожі України.

Спасибі Валентині Волошин за смачні страви і духмяний коровай для хлопців з підписом: «Слава Героям». Усе це солдати зацінили по вищому класу.

Галя Демиденко. На цю людину я завжди дивлюсь, як на взірець порядності і щедрості, материнської турботи і звичайної людяності, яка, на жаль, сьогодні швидше «тягне» на виняток, аніж на закономірність. Щоразу ця добра жінка навантажує такі передачі хлопцям, що не те, що не соромно, а радісно кому сказати! Це і цигарки (як мінімум 10 блоків), кава, чай, солодощі, вологі серветки, а цього разу ще й оплата пошиття тактичних рукавичок (2000 грн) із шкіряних курток, які збирали по всьому району, щоб захистити хлопцям руки. Спасибі тобі, Галинко, від воїнів, їх рідних, нас, волонтерів.

Спасибі фермеру ФГ «Дар» Михайлу Блаху і за моральну підтримку, і за матеріальну. Щоразу Михайло Михайлович робить суттєвий вклад у поїздку у вигляді необхідних, дороговартісних речей для солдатів. Разом з однодумцями з асоціації фермерів району під керівництвом Миколи Лящука господарники радяться і допомагають фронту з усіх сил. Ось тільки цього разу у роту снайперів 93-ї бригади, що в Пісках, «приїхали» дві нові шини до їх джипа. Хлопці вдячні, фотозвіт – до послуг кожної людини, хто допоміг.

Велика вдячність фермеру Григорію Кулініченку, працівникам СК «Агробізнес», добрим людям села Горохового і активному голові села Володимиру Демиденку – за турботу, за неспокій, за продукти харчування, за те, що їм не все одно. Ми доставляємо вашу продукцію до військових з Кагарличчини та Ржищева, і вам вони вдячні.

Особливе слово подяки хочеться сказати на адресу шкіл району, а саме: Кагарлицька ЗОШ № 2 імені Василя Дашенка, Буртівська школа, Мирівська, Слобідська, Балико-Щучинська. Це ви, дорогі наші діти, батьки, вчителі, додаєте сил нашим солдатам у вигляді численних малюнків, листів, виробів, консервації, випічки, патріотичних браслетиків, солодощів! Повірте на слово, усе це дорогого коштує, бо самі янголи (наші діти) допомагають тим, хто тримає для нас небо. Світлана Муковоз, крім подарунків на фронт від школи, цього разу ще й передала засіб для обеззаражування води. Хто був на фронті в «особливих» умовах, той підтвердить, наскільки це важлива передача. Набрав води (хоч з річки), вкинув пакетик засобу на 10 літрів – і споживай. Солдати цінують дитячу творчість: усі стіни у хатах, бліндажах, наметах обліплені малюнками і листами, тому якщо сили є, пишіть, малюйте. Слобідська школа теж для мене особлива. Тут не тільки добре навчають, а й добре виховують. А яку випічку цього разу ми повезли від них! Нехай не втомлюються ніколи ті золоті руки, які трудилися і трудяться для солдатів, що вірою і правдою стоять за Україну.

Дорога до своїх

DSC 5957Перша точка з нашими солдатами – Слов’янськ. Тут нас, на одному з блокпостів, чекають наші кагарличани – Станіслав Черниш, Віталій Кононенко, Денис Старенький. Усі, безумовно, раді зустрічі. Бо усвідомлення того, що їх земляки не забувають, дорогого коштує. Яка атмосфера панує між воїнами і волонтерами? Дружелюбна, звичайно. Всі посміхаються, жартують, дякують. Ця вдячність вам, небайдужі жителі Кагарличчини, за усе те, чим ви поділилися із захисниками, що придбали, що передали, які напутні слова сказали.

У тому ж таки Слов’янську зустрічаємося із воїнами 81-ї десантно-штурмової бригади, які довгий час «стояли» у Водяному. Це – побратими ржищівчанина Вадима Карпенка. Самого Вадима на момент нашого візиту відпустили додому у короткочасну відпустку, але і воїн, і його побратими щиро дякували волонтерам ГО «СТРАУС» (Людмилі Герасименко, Миколі Крижановському, Світлані Конюховій, Ользі Ільєнко, Анатолію Фурніку, Тетяні Бондаренко, Олександру Аштемі, Сергію Хмарі, Валерію Самчинському, Марії Матвійчук-Микуш), небайдужим жителям Кагарличчини за турботу і щедрі гостинці.

У Краматорську зустрілися із кагарличанином Андрієм Макогоном (між собою ласкаво земляка називаємо «Андрюша Макогончик»), ржищівчанином Юрою Шевченком, воїном з Очеретяного Іваном Шевченком. Вони представляють 101-у бригаду. Усі раді передачам з рідних місць, запитують як там Кагарлик, Ржищів, Бурти й Очеретяне, чи стоять на місці, які новини, цікавляться долею цукрового заводу. Усім їм неабияк пасує військова форма. На одній з величезних коробок – підпис: «Випускнику школи Шевченку Івану від учнів Буртівської ЗОШ». Ми, волонтери, під враженнями, а Іван – тільки уявіть… Такі знаки уваги й турбота приємні, повірте, до мозку кісток.

Теплою і сердечною була зустріч із побратимами Васі Вітрогона зі Ставів у Федорівці. Вася у цей момент був у відрядженні, але коли ввечері повернувся і коли всі разом вони розбирали свої передачі, то, як нам переказали, були приємно вражені увагою. І смачні харчі, і кава, і цигарки, і тактичні окуляри з тактичними рукавичками, і пам’ятні фото… Дай, Боже, щоб усе це додало сил нашим воїнам.

Анатолій Лях зі Ржищева чекав на нас у Званівці, де служить не один місяць. Радий зустрічі, радий подарункам і гостинцям. До речі, у цього воїна саме те місце, де допомога точно не зайва.

Сергій Нагорний із Буртів зараз у Сіверську. Доїхати до нього і його зв’язківців важко через величезну грязюку, якою переставляти ноги можна тільки у гумових чоботях. Відразу згадуються порівняння українського молодого письменника Артема Чеха, який також служив на Донбасі: «Земля тут жирна, неначе солдатська тушонка, глина – в’язка, як здобне тісто». Сергій посміхається, не приховує радості зустрічі і особливо реагує, коли повторюєш фразу його меншої донечки, яка у селі всім розповідає: «Папа – в армії, мама – на роботі».

Кагарличанин Володя Гавриленко, про якого кажуть, що він скупий на посмішки, теж чекав на нас зі своїми побратимами – серйозний, відповідальний і усміхнений. Коли про тебе думають і турбуються – по-моєму, це найкраще, що може бути у цьому житті.

Ігор Живиця зі Ржищева, його побратим Михайло Саєнко з позивним «Оболонь» із Києва приїхали до нас на зустріч із Луганщини, яка вже не вперше відбулася на одній із заправок в Артемівську.

Вперше під Горлівкою ми бачимося із воїном із Горохуватки Михайлом Карандюком. Дружина Світлана від душі приготувала чоловікові передачі, усякого добра воїнові ми передали і від вас, небайдужі жителі Кагарличчини. І найголовніше в цьому – це турбота і хороший настрій. У Міші прекрасний син Стас, який чекає свого дорогого татка з війни надусе. Часу дарма малий не витрачає: гарно вчиться, чудово декламує патріотичні вірші, допомагає мамі. Дай, Боже, цій хорошій сім’ї усіх життєвих благ і любові.

Діма Фінаєв із Гребенів і Саша Рогозовець із Ржищева отримали свої посилки у Дзержинську. Діма – зовсім юнак, і він – наша гордість. Така молодь і є надією України на краще життя. Хлопець сміливий і позитивний, трохи сором’язливий, та, головне, – хороший воїн. Про Сашу, як завжди, як і про багатьох, подбали дружина з маленькою донечкою (ще й року нема) і волонтери «СТРАУСа».

Юра Перехрест зі Ржищева, айдарівець, – то Українець з великої літери. Це молодий, амбітний і мужній доброволець. За все, що йому привезли, від душі дякував, і, повірте, таких людей хочеться навідувати ще і ще.

Мирівчанин Олександр Балакін чекав на наш екіпаж зі своїми друзями по артилерії у вже відвідуваному нами Зеленому Полі біля Тарасівки. Оте відчуття, що до них їдуть волонтери, кажуть хлопці, – не передати. Тому коли посеред темряви вони узріли наш білий бус, повибігали чи не всі, щоб зустріти: той з Київщини, той із Закарпаття, той з Вінниці… Ми запитуємо чи спокійно у них, чи не стріляють, розповідаємо, що люди не втомилися допомагати воїнам, бо усвідомлюють: саме вони на сході країни утримують бойові позиції і не дають ворогові захоплювати наші території, тому народ вдячний за їх службу. Добре слово всюди на вагу золота.

У Карлівці та Пісках нас зустріли воїни-земляки – Сергій Тарасенко «Мазута» з Кагарлика і Анатолій Пасічніченко «Брєжнєв» з Демівщини. З людьми, з якими зустрічаєшся не вперше, везеш їм допомогу, просто зріднився!

– Толя, приютиш на ніч? – питає «Федот» у «Брєжнєва».

– Не млій.., – з усмішкою відповідає воїн.

За гостинність «Брєжнєву» і його побратимам вдячний увесь наш екіпаж.

У Калиновому для окремої розвідроти 93-ї ОМБр Олександру з позивним «Авторитет» передаємо п’ятнадцять глушників і два вогнегасники від ржищівчанина Валерія Самчинського.

У Водяному передаємо посилки зі Ржищева Олександру Рудюку із 81-ї десантно-штурмової. Хлопчина, здалося, розгубився від такої уваги, бо раніше до нього ніхто й ніколи не приїжджав. Передачі від родичів та трудівників «СТРАУСа» гріють не тільки шлунок, а й душу.

У Волновасі та Волноваському районі – зустріч із бійцями

72-ї бригади: Сергієм Кухаренком із Великих Пріцьок, Анатолієм Васільєвим зі Ставів, Миколою Сівцовим із Черняхова, Іваном Харченком із Буртів, Дімою Пузирем із Кагарлика (Вадим Вовк, напевне, був на завданні, бо його телефон був вимкнений), Миколою Литвином із Тернівки, Олегом Громадським зі Стайок у Мирному (правда, передачі, за згодою воїна, залишили на блокпосту, які він забрав пізно ввечері і відзвонився), Анатолієм Колесником з Краснопілки у Гранітному. Толік, чесно кажучи, сумнівався, що ми доїдемо до нього, бо дороги, м’яко кажучи, бажають кращого. Але ми долаємо усі перешкоди і намагаємось слідувати складеному маршруту.

Хоч і втомились, а роботу виконали.

Ми повертаємось додому. Вранішній туман, як мілкий бісер, зустрів нас на Кагарличчині і ліг на лобове скло автівки.

Для вас, дорогі читачі, кілька замальовок з цієї поїздки.

Васька «Зелений»

Вперше цього юнака я побачила на «Туристі» – 4-поверховому напіврозбитому будинку в Пісках, по якому якщо не щодня, то дуже часто луплять сепари.

Хлопчина 19 років з дитячим обличчям видався мені взагалі 14-літнім підлітком: довгов’язий, неначе невидима сила стрімко потягнула його вгору, худий і довгорукий.

Васька «Зелений» у свої 19 прийшов до військкомату і записався добровольцем. «Хотів, щоб це все швидше закінчилося», – скромно пояснив мені причину свого вчинку юнак.

Він не служив у армії, армією йому стала 93-я бригада і гарячі Піски на Донеччині.

Свій позивний отримав від товаришів по зброї і переконанням: малий, юний, а значить – «Зелений». Для 22-літнього побратима, у віці з яким різниця взагалі не відчутна, Васька теж «Зелений».

Двічі на рік Васька поспішає в університет здати сесію – він студент, і по закінченні свого вузу стане менеджером-керівником.

Хлопчина несе свою службу у роті снайперів, його тут люблять і поважають.

«Зелений» – спокійний, як удав, і простий, як двері. З твердим характером і непрогинаючою спиною перед «братським» народом і його вбивцями, посланими в український донбас.

І якщо для побратимів він «Зелений», то для мене – ціла «Райдуга»: він багатогранний, як сама Природа; яскравий і світлий, як Мир; твердий і дорогий, як дорогоцінний камінь.

Україно, у тебе прекрасна молодь.

«Совершенный снайпер»

Піски. Рота снайперів, де ми зупинилися на ночівлю, і їх нехитрий побут. Військовий одяг і зброя, між усім цим на видному місці – книга ветерана Сил спецоперацій США, відставного майора Джона Пластера «Совершенный снайпер», привезена волонтерами. На Заході посібник вважають одним із найбільш повних і компетентних джерел по всіх питаннях, пов’язаних із снайпінгом. Книгу тут читають, і в час відпочинку поповнюють свої знання снайперів і високоточних стрілків, тих, хто цікавиться питаннями кульової стрільби в подальшому удосконаленні своїх навиків.

Ми сидимо у тісній кухні. Сонце давно впало за бруствер. Клубки диму з «Бонду», «Столичних» і «Кемелу» кутають нас, як нав’язливі думки, про дім, службу, бойових товаришів і найдорожче – дітей. Одна за одною спустошуються чашки з кавою. Разом з димом ти ловиш кожне слово тих, хто став для тебе легендою, відчуваєш настрій воїнів, намагаєшся закарбувати у пам’яті найважливіші моменти цієї теплої зустрічі зі своїми, звернути увагу на яких словах у пісні під гітару солдат робить акцент, які з них вокально «витягує», і які промовляє пошепки, що аж кров холоне у жилах.

– Наташа, не верь, что снайпер будет бахвалиться своей работой. Он никому и никогда об этом не расскажет и не будет «нести» всякую хрень. Этим не хвастаются, а несут этот тяжелый крест, скрепя зубами, всю свою жизнь.

Слова добровольця підвели риску дня, що вже відійшов у минуле.

«Мазута» із золотими руками

Воїн 93-ї окремої механізованої бригади Сергій Тарасенко з Кагарлика за військовою спеціальністю водій БМП. Без нього поремонтувати військову техніку – чи то «Урал», чи що інше – вгазалі нереально. Золоті руки майстра, які мають чорний колір і які неможливо відмити, творять чудеса.

І руки, й одяг бійця постійно в мастилах, тому й позивний у земляка «Мазута». Та для нас він – найсвітліша людина: коли принесли з військкомату повістку, ніде і ні за ким не ховався, службу несе по совісті, причому не в тилу, а в одній з найгарячіших точок Донеччини, щиро вірить у Перемогу.

Побут воїна теж не балував ані його самого, ані його побратимів. Допікали, як кажуть, до печінок миші. Вночі вони обгризали хлопцям пучки на руках, псували харчі, розносили заразу, ховалися в одязі і облаштовували там свої кубла. З такими нашестями гризунів не справлялися навіть коти, яких пригрівають саме з практичних причин.

Сергій, як справжній мужчина, ніколи усього цього не розповість своїм рідним, бо захищає їх від ворога і береже від негативної інформації. Але я розповідаю ці реалії з війни для тих, хто заздрить підвищеним зарплатам солдатів і вважає, що допомагати їм не потрібно, мовляв, ті спроможні і самі все купити за власні кошти (ось тільки самі чомусь не поспішають на такі «заробітки» і всіляко уникають їх).

«Мазута» ніколи не сидить без діла. Про таких кажуть: трудоголік. Все крутить, підтягує гайки, перевіряє, при цьому не випускаючи з рота цигарки. Курить, як паровоз, 3-4 пачки на день. Хтозна, може саме це допомагає йому триматися і чекати демобілізації. Його телефон вміщує солідний фото- і відеоархів з війни. Ми – одні з тих, хто його переглянув. Дай, Боже, щоб доля віддячила цьому скромному воїнові, який заслуговує на велику повагу, усіма життєвими гараздами.

Р. S. Робота по допомозі нашим воїнам продовжується.

Є пропозиції чи запитання, телефонуйте 097-132-52-81 (Ігор).

 

http://kagavisti.com/index.php/116-rizne/3101-trimajtes-bratiki-mi-z-vami

Поділитися:

Share to Google Plus
Share to LiveJournal

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *